Що треба знати батькам малюка 1-3 років?


Якщо в немовлячому віці потреба у безпеці була забезпечена, то в періоді від 1-го до 3-х років актуалізується потреба в любові. 

Розглянемо трохи детальніше ранній дитячий вік (потреби та особливості розвитку).

Діти у цей час все ще залежать від батьків, вони постійно хочуть відчувати фізичну близькість батька і матері( обійми, масажі). Важливого значення набуває тактильний контакт. Дитина освоює мову відчуттів. Якщо потреба не задоволена, людина залишається тактильно без відчуттів.

Ранній дитячий вік (від одного до трьох років) - період важливих змін в анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими.

Анатомо-фізіологічні особливості

Розвиток дитини характеризується подальшим інтенсивним фізичним ростом організму, хоч темп його уповільнюється. За перший рік життя дитина виростає на 20-25 см, за другий на 10-12, за третій - лише на 7 см. До трьох років зріст її сягає 80-90 см, вага становить 14,8-15 кг. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. До двох років прорізуються всі 20 молочних зубів. 

Ритмічніше функціонує серце. До третього року життя вага мозку дитини досягає 1000 г, що становить 2/3 ваги мозку дорослої людини. Підвищується працездатність нервової системи, що виявляється й у збільшенні часу неспання.

Основою розвитку психічних процесів у дитини є її власна активність, що виявляється в спілкуванні з дорослими, маніпулюванні предметами, самостійному пересуванні та ін. 

Рухаючись самостійно, дитина знайомиться з новими предметами, виявляє їх якості, створює їх цілісні образи. Тобто дії зумовлюють розвиток відчуття й сприймання.

Особливо інтенсивно розвивається в дитини зорова чутливість, а також дотикова і кінестетична чутливість рук.

Виникають різноманітні міжаналізаторні зв'язки, найважливішими з яких є координація рухів рук та очей. Швидко розвивається й слух у дітей, які уже розрізняють музичні тони, різні звуки, голоси людей і тварин. Розширюються можливості сенсорного (чуттєвого) виховання, що забезпечує їх перцептивну, моторну й мовну активність, зумовлює розвиток фонематичного й музикального слуху.

Сприймання предметів стає цілісним. Дворічні діти при виборі однакових предметів часто орієнтуються передусім на їх форму, потім на розміри (величину), а дещо згодом і на колір. Розвиток сприймання предметів у цьому віці значною мірою залежить від використання в роботі з дітьми дидактичних ігор, завдань (геометричних вкладок, матрьошок, пірамідок), які дають можливість співвідносити предмети із зразками, здійснювати вибір за кольором, формою і величиною.

На початку третього року життя дитина вже орієнтується в найближчому просторовому оточенні - у знайомій кімнаті, дворі, розрізняє напрями “вперед” і “назад”, “догори” і “донизу”, помічає зміни в розташуванні предметів. У неї виникають перші орієнтації і в часовій послідовності подій, але дитині ще важко розрізняти значення слів “сьогодні”, “завтра”, “вчора”.

Увага в ранньому дитинстві розвивається від мимовільної її форми до перших виявів довільної (дія за вказівкою, долання труднощів).

Обсяг уваги ще дуже малий, її легко відволікає кожний новий, яскравіший об'єкт. Ця особливість дає змогу дорослим легко відвертати увагу дитини від недозволеної для неї речі, від небажаної дії. 

Наприкінці третього року слово може викликати увагу і спрямувати її, що створює умови для проведення коротких занять у групах дітей   Дитина мимоволі запам'ятовує життєво значуще, емоційне, яскраве. Вона легше сприймає образний матеріал, ніж словесний, не підкріплений малюнком. Розуміння дитиною слова й особливо оволодіння активним мовленням робить можливими й перші вияви довільності в роботі пам'яті.

У поведінці дитини, в її діях з предметами, іграшками, у перших спробах малювати виявляються образи її уяви, хоча в ранньому віці не легко їх відокремити від образів пам'яті.

На другому і третьому році життя дитини активізується її репродуктивна (відтворювальна) уява. У перших іграх, в яких ще немає ні сюжету, ні ролі, уява виявляється в перенесенні дитиною відомої їй дії в нову ігрову ситуацію (годує ляльку, вкладає її спати, умиває, одягає тощо).

У предметних практичних діях зароджується мислення дитини, яка може мислити тільки про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Вона ще не здатна спочатку думати, а потім робити. її мислення здійснюється в наочній ситуації практичними діями, тому і називається наочно-дійовим. Намагаючись переборювати різні перешкоди в досягненні наочно сприйманої й бажаної мети, дитина вдається до практичного аналізу (розламує іграшку, з'ясовуючи, що в ній пищить), до практичного синтезу (складає будиночок з кубиків). 

Переміщуючи предмети в просторі, розподіляючи на частини і групуючи в певну цілісність, дитина здобуває нові знання про властивості предметів, їх просторові, кількісні відношення, причинні зв'язки. 

Вона вчиться мислити, відкривати для себе властивості об'єктів не просто на власному досвіді, а в процесі практичного і мовного спілкування з дорослими.

Перші узагальнення в ранньому мисленні здійснюються на основі окремих, найпомітніших ознак, а часом і зовсім несуттєвих. Запитання до дорослих (“Це що?”, “Хто це?” тощо) свідчать про зростання прагнення дитини пізнати навколишнє середовище. 

Серйозне ставлення дорослих до запитань дитини підтримує її допитливість, спрямовує увагу на непомічені нею особливості об'єктів, стає важливим фактором розвитку мислення.

Спілкування з дорослими

Воно є необхідною умовою забезпечення життя, розвитку й діяльності дитини. Нові фізичні та психічні якості, сформовані протягом першого року життя, і подальший розвиток дитини викликають суттєві зміни у її взаєминах з дорослими. Вони виявляються у самостійності дитини, яка невпинно росте. Оволодіваючи у спільній діяльності з дорослими і під їх опікою предметними діями, способами пересування, дитина починає згодом виконувати їх вже без участі чи прямої допомоги дорослих (знаходити іграшку, гратися нею тощо). 

Керувати поведінкою дитини стає складніше, бо доводиться зважати і на можливу внутрішню стимуляцію.

Якщо дорослі не враховують цих якісних змін у психіці дитини, в її стосунках з оточенням, прагненнях, виникають конфлікти, які спричиняють зриви в її поведінці, перші прояви неслухняності, примхи. За таких умов виникає описана у психологічних працях “криза першого року”, що є результатом невідповідності між новими прагненнями і можливостями дитини та застарілими формами її взаємодії з дорослими. Якщо дорослі враховують все це, надають дитині більшої самостійності у межах її можливостей, кризи вдається уникнути.

Від одного до трьох років настає стадія сензитивності (особливої чутливості) дитини до мовних впливів. Пасивний словник дитини швидко поповнюється. До двох років вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення.

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слуханням мовлення, зокрема вказівок щодо її дій та розповідей дорослих. 

На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосереднього спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. 

Це збагачує дітей пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню.

Мовні надбання дітей стимулюють позитивні зрушення у їх психічному розвитку, позначаються на всіх психічних процесах (відчуттях, сприйманні, мисленні, пам'яті). Наприкінці раннього дитячого віку мовлення починає виконувати у житті дитини не тільки комунікативну функцію, а й деякі інші - планування дій, інструктування самої себе. Воно виявляє себе і як засіб усвідомлення власних можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності. 

Недоліки в розвитку мовлення позначаються на подальшій поведінці дитини: формуються неповноцінні взаємини між нею та іншими дітьми, дорослими. Це призводить до пасивності, нерішучості, безініціативності, несамостійності дитини. 

Важливу роль у розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих. 

Пов'язані з відповідним виразом обличчя, мімікою, жестами, ставленням до дитини чи ситуації, слова “добре”, “погано”, “гарно”, “соромно”, “можна”, “не можна” стають сильними стимулами для вияву її емоцій, підкріплення її дій. Можна помітити стійке ставлення до певних осіб (симпатії, антипатії, страх).

Поговоримо про страх?! – Страшно?

У дітей від 1 до 3 років більший діапазон страхів, ніж у немовлят. Це пояснюється тим, що з розвитком їх здатностей сприйняття, а також розумових здібностей розширюються рамки життєвого досвіду, з якого черпається вся нова інформація. Помічаючи, що деякі об'єкти можуть зникати з їх поля зору, діти бояться, що і самі вони можуть зникнути.

 Вони можуть лякатися водопровідних труб у ванні й туалеті, думаючи, що вода може понести їх з собою. Маски, перуки, нові окуляри, лялька без руки, повітряна кулька, що поволі здувається, – все це може викликати страх. 

У деяких дітей може виникати страх перед тваринними або рухомими машинами. Багато хто боїться спати наодинці.

Зазвичай страхи зникають з часом самі по мірі освоєння дитиною тонших способів мислення. 

Надмірна дратівливість, нетерпимість, гнів батьків можуть лише посилити дитячі страхи і сприяти появі у малюка відчуття знедоленості. Надмірна батьківська опіка теж не позбавляє дитину від страху. 

Ефективнішим способом є поступове привчання їх до спілкування з предметами, що викликають страх, а також наочний приклад батьків та підтримка в подоланні страху.

З розвитком активності, розвиваються взаємини й між самими дітьми, виникають спільні ігри. Спочатку в іграх дитя частіше займається чимось своїм, хоч і любить, щоб поряд були діти (так звані “ігри поряд”).

Криза трьох років

Наприкінці другого року життя виникає так звана “криза трьох років”. Її сутність полягає у психологічному відокремленні дитячого “Я” від оточуючих дорослих, що супроводжується певними специфічними проявами - впертістю, негативізмом, норовистістю. Їх причини - невдоволеність взаєминами з дорослими, прагнення знайти власну позицію.

У період “кризи трьох років” у дітей виробляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самоствердитись, самостійно досягти позитивного результату в своїй діяльності. Самолюбство дитини проявляється в переживанні гордощів за досягнення, позитивно оцінених батьками й вихователями (“я вже великий”, “слухняний”, “самотужки одягаюсь” і т. ін.), постійних заявах і вимогах “Я сам!”, бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. 

Напередодні кризи присутня чітка когнітивна симптоматика: гострий інтерес до свого зображення у дзеркалі; дитина спантеличується своєю зовнішністю, зацікавлена тим, який вигляд вона має в очах інших. У дівчаток інтерес до нарядів; хлопчики починають проявляти заклопотаність своєю ефективністю, наприклад, у конструюванні. Гостро реагують на невдачу. 

Негативне чи байдуже ставлення батьків, вихователів до результатів діяльності викликає у дитини образу, смуток. Загалом, цей період характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінювання його досягнень дорослими.

Отже, протягом перших трьох років життя дитини відбуваються якісні зміни, які забезпечують поступове перетворення малюка  на активного діяча в найближчому суспільному середовищі. І важливо  в цей момент, щоб рідні мама і тато були поруч, тримали за руку, або ж допомагали долати перешкоди,  вчили досліджувати та пізнавати світ, взаємодіяти, спілкуватися, радіти,  а інколи й сумувати; були саме тим надійним супутником, перекладачем, захисником  для маленького мандрівника, щоб його мандрівка була цікава, сповнена пригод, веселощів задоволення та радості.



Стецюк Анна
Дитячий психолог

Залишити коментар

Останні блоги

Послуги